19/08/2013 22:06
Часом корисно получати звізди.. Рецепт простий:
підбирати суперника, сильнішого за себе. Виховує волю, виваженість в рішенні йти
битися, але незмірно додає синців та шрамів.
Коли під градом ударів, зі свистом у легенях, налитими
свинцем м’язами, шумом в голові, долаючи страх, інстинкти і біль, ковтаючи
суміш поту і крові, не відводиш очей і вишукуєш слабке місце, яке є в кожного,
щоб віддати, звалити ошелешеного, вклавши збережені сили в удар.
Як вам перспектива у – 20% падіння ВВП у останньому
кварталі? Як заспіваємо, опинившись серед тисяч (десятків, сотень тисяч) людей,
що будуть відправлені у відпустки «за власний рахунок»? Чи до риторики буде? Як
без газу у ПГС напередодні зими? Чи готові усвідомити, що Пінчук – це не
Пінчук, а Інтерпайп, Ахметов – це ДТЕК, Фірташ – це Group DF, Коломойський – це
Приват.. і що бізнесу чужі інтереси держави чи народу, а лише профіт? Що не
варто сподіватися на вітчизняних «баронів»: вони не будуть втрачати прибутки і
гроші, роки своєї праці, поставити хрест на амбітних планах, не готові віддати
те, заради чого переступали через закон, мораль і ще бо-зна що і все через
«конфлікт інтересів» з Росією. Що після того як зламають баронів, ЗМІ почнуть
віщати про «руський мир»? Що Європа зі своїми
Греціями-Іспаніями-Кіпрами-Португаліями навряд чи «нам поможет»? Що маємо своїх
Медведчуків-Піховшиків-Царьових-Симоненків, які поможуть, але не нам? Що
протягнути руку допомоги нашому Пахану – це «в западло» у країнах золотого
мільярду, які волітимуть спостерігати за агонією України зі сторони? Як визнати
те, що Юля в тюрмі зараз краще, ніж Юля, яка робить і підписує все, що каже
«дядя Вова»? Що Крим – це тліюча Південна Осетія, з населенням, половина з
якого має російські паспорти? Чи пам’ятаємо про межі захисту інтересів російських громадян? Що на
Сході і Півдні рівень підтримки Путіна вдвічі вищий за рівень Януковича (42
проти 21%)? І до чого призведе внутрішня криза (оу…а вона буде), коли «верхи»
вже не захочуть в ЄС, а «низи» вже не зможуть проковтнути чергову зраду, і коли
звинувачувати одне-одного в зраді стане нашим виправданням для того щоб здатися?
Чи є шанс взагалі? Шанс, який доведеться вистраждати: під
градом ударів, зі стагнучою економікою, з урядом, який три роки вилизивував
чийсь зад, а тоді зрозумів, що то не той зад, з керівниками, які не знають
боротьби за ідею, а лише «за бабло», з баронами, які здадуться ще до початку
бою, зі зрадою за спиною і п’ятою колоною… Без армії і лідерів.
Якось не дуже оптимістично і бравурно все написалось. Проте
краще так. Щоб не мати зайвих ілюзій. Отже питання просте: чи готові?