Навколо риторики про асоціацію з ЄС і про демотивацію до боротьби за ідеї

19/08/2013 22:06

Часом корисно получати звізди.. Рецепт простий: підбирати суперника, сильнішого за себе. Виховує волю, виваженість в рішенні йти битися, але незмірно додає синців та шрамів.

Коли під градом ударів, зі свистом у легенях, налитими свинцем м’язами, шумом в голові, долаючи страх, інстинкти і біль, ковтаючи суміш поту і крові, не відводиш очей і вишукуєш слабке місце, яке є в кожного, щоб віддати, звалити ошелешеного, вклавши збережені сили в удар.

Як вам перспектива у – 20% падіння ВВП у останньому кварталі? Як заспіваємо, опинившись серед тисяч (десятків, сотень тисяч) людей, що будуть відправлені у відпустки «за власний рахунок»? Чи до риторики буде? Як без газу у ПГС напередодні зими? Чи готові усвідомити, що Пінчук – це не Пінчук, а Інтерпайп, Ахметов – це ДТЕК, Фірташ – це Group DF, Коломойський – це Приват.. і що бізнесу чужі інтереси держави чи народу, а лише профіт? Що не варто сподіватися на вітчизняних «баронів»: вони не будуть втрачати прибутки і гроші, роки своєї праці, поставити хрест на амбітних планах, не готові віддати те, заради чого переступали через закон, мораль і ще бо-зна що і все через «конфлікт інтересів» з Росією. Що після того як зламають баронів, ЗМІ почнуть віщати про «руський мир»? Що Європа зі своїми Греціями-Іспаніями-Кіпрами-Португаліями навряд чи «нам поможет»? Що маємо своїх Медведчуків-Піховшиків-Царьових-Симоненків, які поможуть, але не нам? Що протягнути руку допомоги нашому Пахану – це «в западло» у країнах золотого мільярду, які волітимуть спостерігати за агонією України зі сторони? Як визнати те, що Юля в тюрмі зараз краще, ніж Юля, яка робить і підписує все, що каже «дядя Вова»? Що Крим – це тліюча Південна Осетія, з населенням, половина з якого має російські паспорти? Чи пам’ятаємо про межі  захисту інтересів російських громадян? Що на Сході і Півдні рівень підтримки Путіна вдвічі вищий за рівень Януковича (42 проти 21%)? І до чого призведе внутрішня криза (оу…а вона буде), коли «верхи» вже не захочуть в ЄС, а «низи» вже не зможуть проковтнути чергову зраду, і коли звинувачувати одне-одного в зраді стане нашим виправданням для того щоб здатися?

Чи є шанс взагалі? Шанс, який доведеться вистраждати: під градом ударів, зі стагнучою економікою, з урядом, який три роки вилизивував чийсь зад, а тоді зрозумів, що то не той зад, з керівниками, які не знають боротьби за ідею, а лише «за бабло», з баронами, які здадуться ще до початку бою, зі зрадою за спиною і п’ятою колоною… Без армії і лідерів.

Якось не дуже оптимістично і бравурно все написалось. Проте краще так. Щоб не мати зайвих ілюзій. Отже питання просте: чи готові?